• Статьи о психологии

Синдром відкладеного життя та проблеми втрати особистості біженців

Для кожного з нас ранок 24 лютого став днем, коли життя безповоротно змінилося. Через початок повномасштабної війни з агресором Росією багато людей були змушені покинути свої домівки та вирушити у незнане, але більш безпечне місце на заході України або за її за кордоном. У цій статті я розгляну аспекти з якими можуть стикатися ті, хто був змушений покинути свій дім та починати життя з нуля, а саме – синдром відкладеного життя.

Синдром відкладеного життя

Даний феномен характерний для тих осіб, хто весь час живе минулим, або майбутнім, не маючи змоги проживати та усвідомлювати події “тут і зараз”. Це ті люди, які все чекають на закінчення війни, не задовольняють (навіть при можливості) свої потреби та бажання, чекаючи сприятливого часу у майбутньому, що не має конкретного терміну настання.

Причин цього синдрому всього дві.

1. Cімейні установки з дитинства (в дитинстві хвалили лише за досягнення, або бажане можна було отримати лише, виконавши певні умови: “От виростеш, тоді будеш жити як хочеш…”, “Поїдемо до парку розваг тільки після того, як принесеш табель з гарними оцінками”). Е. Берн наголошував, що ці перші уявлення про функціонування зовнішнього світу, про те, як треба жити, стають для дитини шаблоном її життєвого сценарію;
2. Cоціокультурні фактори. Періоди затяжних війн, колонізацій, окупацій, кріпосного права, змушували людей виживати в тих умовах, сподіваючись, що колись це закінчиться, і почнеться друге, щасливе майбутнє. Все це розтягнулося на життя не одного покоління, тому, коли умови змінювалися, то досвід виживання, терпіння, “життя в очікуванні” передавалося наступним поколінням. 

Сюди ж відносяться і, релігійні або ідеологічні ідеї, які пропагандують пожертвувати своє “сьогодні” заради “кращого завтра”, або терпіти біль та несправедливість заради вічного життя в раю. 

Розвиток синдрому відкладеного життя призводить до того, що людина:

• може мати обсесію на пункті якоїсь ідеї, нав’язаної ззовні, і через це критично ставитися до своїх внутрішніх бажань, не довіряючи власним почуттям (напр., “я не маю права виглядати гарно під час війни (робити зачіску/манікюр)”, або “якщо я викладу щасливе фото, на мене будуть злитися, що я байдужий(а) до чужого горя егоїст(ка)”, тощо);
• не вміє розпоряджатися своїм часом і планувати життя, ставити перед собою цілі, розділяти відповідальність.

Як собі допомогти?

Звичайної поради “Хочеш почати – почни!” тут буде не достатньо. Найчастіше причина такого стилю життя криється в дезорієнтації, хибних уявленнях та заборонах. Дорога до бажаної мети складається з певних кроків.

1. Усвідомлення проблеми – це вже половина шляху до її вирішення. Треба роздивитися навколо і здати собі справу з того, що життя не поставили на паузу, воно триває, і тепер воно виглядає так.
2. Скласти список нереалізованих планів, невирішених питань/проблем і вибрати ті пункти, які в даних умовах можна спробувати вирішити та відкинути ті, які вже не є актуальними.
3. Поставити перед собою ціль (краще почати з якоїсь маленької, легшої у досягненні), і написати детальний план реалізації, визначившись з можливостями. І тоді вже починати робити. Подорож довжиною в тисячу миль починається з першого кроку (Лао-Цзи).

Проблема втрати особистості внаслідок вимушеного переїзду

З дитинства ми починаємо приміряти ролі, під час ігор ми ідентифікуємо себе з “кухарем”, “вчителем”, “лікарем” тощо. У процесі дорослішання ми змінюємо ці ідентифікації, втрачаємо частину старих – приміряємо нові. Поняття втрати є невід’ємною частиною нашого життя. Зміни ролей, місць проживання, роботи, переїзд від батьків, розлука з друзями, розставання з партнерами, смерть дорослих рідних – це все теж про втрати якихось частин себе, які супроводжувалися адекватними цим ситуаціям емоціями: болем, сумом, горюванням. Що ж переживає людина, яка має примусово одягнути на себе статус біженця?

Смертельна небезпека яка раптово змусила покинути своє житло мільйонів людей стала причиною втрати практично всього, що людина вважала своїм життям/частиною себе  (“Все те, що ми любимо – це і є ми” (с) Румі):  дім, робота, “рідні” магазини, спортзали, сусідів, друзів, колег, улюблені місця для прогулянок. Дорога до безпечного місця для декотрих тривала від 40 до 60 годин, а у деяких випадках і кілька тижнів.

В таких обставинах та за таких умов тяжко знайти щось, за що свідомість могла би зачепитися як за відоме, і втримати образ себе, вчорашнього. Перебування особистості в групах людей зі спільними умовами невизначеності, подібними трагічними історіями, однаковими потребами може призвести до змін особистості. Особисті риси або розчиняться або почнуть проявлятися чіткіше ніж попередньо. Певні риси можуть зникнути і людина почне підкорюватися законам виживання групи, відмовляючися від власних інтересів.

Ознаки того, що особистість починає втрачати себе:

• поява та зростання комплексу меньшовартості;
• відчуття втрати “внутрішнього стержня”, втрати орієнтаціїї в собі;
• постійна тривожність, причини якій тяжко окреслити;
• хвилювання та страх за своє “завтра”;
• відчуття обов’язку дякувати за все, відчуття сорому через неможливість забезпечити свої базові потреби;
• важкість у прийнятті допомоги на рівних;
• бажання бути непомітним/“невидимим” у групах людей.

Як собі допомогти та побороти синдром відкладеного життя?

Якщо ви зауважили у себе хоча б три-чотири пункти з переліку вище, необхідно звернути особливу увагу на свій внутрішній стан та подбати про своє психологічне благополуччя, спробувати зміцнити/повернути свою ідентичність.

1. Тіло

Зверніть увагу на свою поставу. Вчені виявили, що більш вертикальне (випрямлене) положення тіла покращує настрій і підвищує рівень енергії людини. Тому слідкуйте за плечима, не дозволяйте собі “горбитися”, щоразу як помітите сутулість, зусиллям волі вирівняйте спину. Ходіть с “високо піднятим носом” – ми ж бо українці, і нам таки є чим пишатися!

2. Контакт з реальністю

Спробуйте винирнути назовні, роздивіться навкруги, і ви побачите, що ніхто за вами пристально не спостерігає, ніхто не тицяє пальцями, всі йдуть у своїх думках, справах. Більшість навіть не вирізнить вас з натовпу: українець ви чи поляк, француз, німець тощо.

3. Не картайте себе

Не ви стали причиною того що з вами сталося, а те, що сталося з вами є причиною того де ви і в яких умовах. Кожен, хто зараз є у вашому полі зору міг би опинитися в такій ситуації. Ми не гірші і не кращі від тих, хто нам допомагає.

4. Говоріть

Про все: почуття, події які прийшлося пережити, ваші переживання, думки, хвилювання з приводу цього. Говоріть стільки скільки треба, повторюйтесь – це ваша дорога до загоєння тих ран, які були спричинені війною.

5. Об’єднуйтеся

Знайомтеся з українцями, які у подібному становищі, допомагайте один одному, ходіть на прогулянки, створюйте нові зв’язки, виходьте із соціальної ізоляції. Це допоможе сприймати те що з вами сталося, як частину долі цілого народу. Розділене горе – половина горя. Поруч з іншими легше проживати спільний біль.

6. Організовуйтесь

Розплануйте свій день, повертаючи за можливістю в нього частинки себе ( хоббі, спорт, роботу, зустрічі з новими/старими знайомими). Це дозволить повернути трохи контроль над своїм життям і пригадати собі хто ви є.

7. Радійте

Вам вдалося зберегти найдорожче – власне життя. Завжди можна почати все з початку, головніше аби було з чого. У вас залишилися перш за все ви – а це вже щось. Ви маєте певний досвід, зв’язки, певні матеріальні ресурси, бажання інших вам допомогти. Вперед! Кожен кінець, то у певному сенсі початок. Початок чогось нового, і, можливо, саме того, чого хочете ви.